«Цивільний» не означає належність до народу — відповідь Інституту української мови

Інститут української мови НАН України у відповіді від 4 квітня 2024 року підтвердив, що слово «цивільний» в українській мові зафіксоване як запозичене, з основною семантикою «невійськовий» і «громадянський». Етимологічно воно походить від латинського civilis, що означає «громадянський», «державний», «цивілізований», і має корінь civis — «громадянин».

Особливо важливо, що в українському лексичному полі «цивільний» тлумачиться як «громадянський», тобто безпосередньо пов’язаний із поняттям громадянина, а не з етнічною або національною приналежністю. При цьому в давніх мовах, включаючи старослов’янську, паралельно використовується корінь съѧмия (родина, сім’я, челядь), який ближчий до поняття народної, родової чи етнокультурної приналежності. Таким чином, інститут чітко фіксує відмінність між «цивільним» (як адміністративно-державним статусом) і «родовим» (як статусом народної належності).

У переліку лексичних паралелей з інших мов (слов’янських, балтійських, германських тощо) видно, що в більшості з них слово «цивільний» також пов’язане з функцією належності до міста, поселення чи житла — тобто з місцем проживання та адміністративною формою устрою, а не з належністю до титульного чи історичного народу.

Це має принципове значення для правового аналізу статусу громадянина України: якщо людину визнають «цивільною» лише у значенні адміністративної належності до держави, але не визнають правового статусу як представника народу (у значенні статті 1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права), то вона не має колективної суб’єктності, а лише індивідуальне право на підпорядкування.

Таким чином, відповідь Інституту української мови фактично підтверджує, що в українській правовій та лінгвістичній традиції «громадянин» і «народ» — це не тотожні категорії. Громадянин може бути частиною держави, але не обов’язково частиною народу, а отже, не є носієм суверенітету. Це має пряме значення при оцінці законності мобілізації, конституційного тлумачення статей 17 і 65, а також правових наслідків виключення етнічних українців із категорії народів у законодавстві України.