Під прикриттям зовнішньої агресії в Україні було встановлено правовий режим із ознаками інституціоналізованого апартеїду та міжетнічного конфлікту. Найчисельніша етнічна група — українці — опинилася позбавленою статусу, колективних прав, механізмів міжнародного захисту і навіть можливості правового самопорятунку. Ці зміни були цілеспрямовано закріплені в національному законодавстві в умовах воєнного стану, що свідчить про свідоме зміщення акценту із зовнішньої загрози на внутрішнє переформатування суверенного суб’єкта.

Формально апелюючи до ідеї національної єдності, держава здійснює підміну поняття «народ», маніпулюючи конституційною невизначеністю між колективним сувереном і сукупністю громадян. Залежно від політичної доцільності влада довільно чергує ці конструкції, виключаючи українців із усіх форм етнічно визначеної правосуб’єктності. Така підміна дозволяє перерозподіляти колективні права на користь груп ... Читати далі ⇢

Етнічних українців не лише виключили зі складу народів, визнаних на національному рівні, але й одночасно заблокували саму юридичну можливість їхнього самовизначення — відмовившись ратифікувати Конвенцію МОП №169, яка є єдиним міжнародним механізмом для легального визнання народу в правовому полі держави. Так, право на самовизначення закріплене в статті 1 Статуту ООН і Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, але без ратифікації спеціальних конвенцій (зокрема МОП-169) ці норми залишаються декларативними й не передбачають процедур реалізації через національне законодавство.

Одним із найнаочніших доказів формального характеру Закону України№1616-IX «Про корінні народи України» є той факт, що під час його ухвалення держава використала терміни й риторику, запозичені з Конвенції №169 Міжнародної організації праці, але не ратифікувала саму Конвенцію. Це створює критичне прот ... Читати далі ⇢

Фундаментальний обман полягає у підміні юридичного статусу народу культурною символікою. Замість того, щоб визнатиетнічних українців суверенним народом, наділеним колективними правами — такими як земля, самоврядування та міжнародне представництво — держава запропонувала мову, вишиванки й народні пісні.

Розмовляти українською стало культурною відзнакою, але не юридичною ідентичністю. У цьому й полягає суть маніпуляції: суверенний статус українців було відібрано й замінено декоративною спадщиною. У результаті етнічні українці сьогодні не мають політичного представництва, бо в юридичному сенсі вони більше не визнаються народом — лише знеособленими індивідами в фольклоризованому населенні.

Нижче подано хронологічну карту юридичного обнулення українців — із датами, описами змін і поясненням суті кожної підміни.

1. 1991–1996: Український народ як нація, а не просто населення

 ... Читати далі ⇢

В історії Голокосту та нацизму все також починалося з прийняття закону і продовжувалося строго за їхнім законом. Закони заздалегідь писалися під геноцид, щоб кожен злочин мав юридичне обґрунтування. Сьогодні — та ж методика, тільки тонше: виключення, залякування, війна, цифровий контроль, патріотичні гасла, риторика «нацбезпеки» та «державної необхідності».

Історичний приклад із євреями в нацистській Німеччині показує, що громадянство не захищає, якщо людину виключили з визнаної групи. Євреї формально залишалися громадянами, але були позбавлені прав і піддавалися знищенню, тому що не вважалися частиною «народу». Це доводить, що саме по собі громадянство не надає ні захисту, ні підстав для нав’язування обов’язків — наприклад, мобілізації — якщо людина не визнана частиною суверенної групи.

Громадянство — це адміністративний статус, який фіксує підпорядковані ... Читати далі ⇢

1. Дерогація в міжнародному праві

Дерогація — це офіційний юридичний термін, що означає тимчасове відступлення держави від своїх зобовʼязань щодо захисту прав людини. Вона застосовується в умовах війни, надзвичайного стану, масових заворушень або іншої виняткової загрози життю нації.

Коли держава вводить дерогацію, вона повідомляє міжнародні організації — такі як Рада Європи або ООН — про те, що не може повною мірою дотримуватися прав, передбачених, наприклад, Європейською конвенцією з прав людини (ЄКПЛ) або Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (МПГПП).

Таке відступлення регулюється:

• статтею 15 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ)

• статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП)

Держава, яка вводить дерогацію, повинна офіційно повідо ... Читати далі ⇢

Відповідно до Закону України №1616-IX «Про корінні народи України» від 1 липня 2021 року, етнічні українці не включені до переліку корінних народів. Зазначений закон, ініційований Президентом України Володимиром Зеленським як невідкладний, надав статус корінного народу трьом етнокультурним групам — кримським татарам, караїмам і кримчакам — без будь-яких обмежень щодо чисельності, місця проживання або громадянства, поширивши їхні права на всю територію України.

У той самий час титульна нація — етнічні українці, а також автохтонні українські субетнічні групи, такі як бойки, гуцули, лемки, волиняни, подоляни, слобожани та поліщуки — були повністю виключені з переліку корінних народів та з системи колективних прав. Жодна з цих гру ... Читати далі ⇢

v1.2

I. Міжнародна співучасть в організації внутрішнього терору в Україні

Держави Європейського Союзу, Сполучені Штати Америки, Велика Британія, Канада, Австралія, Швейцарія, Японія та інші країни-донори несуть пряму міжнародно-правову відповідальність за співучасть в організації масштабного внутрішнього терору на території України. Продовжуючи надавати багатомільярдне безумовне фінансування українському режиму в умовах офіційної дерогації зобов’язань із дотримання прав людини, ці держави фактично забезпечують безперебійну роботу репресивного апарату, що систематично здійснює міжнародні злочини.

Частина коштів країн-донорів спрямовується на фінансування:

◦ Примусової мобілізації громадян з елементами насильства, кримінального переслідування за відмову та “полювання” на чоловіків як всередині країни, так і за її межами;

 ... Читати далі ⇢

1. Прецедент Верховного Суду та його наслідки

Справа № 160/2592/23 від 5 лютого 2025 року — судовий орган, який наразі діє під назвою «Верховний Суд», визнав, що призов громадянина ОСОБА_1 був незаконним через відсутність обов’язкового медичного огляду. Однак суд не лише відмовився скасувати наказ про мобілізацію чи звільнити особу, але й прямо зазначив, що процес мобілізації є незворотним, навіть у випадках, коли його проведено з порушенням процедур. Це фактично нівелює право громадян на судовий захист і створює де-факто безкарність для Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП).

Станом на березень 2025 року кримінальну відповідальність за незаконний призов так і не було формально запроваджено. Законопроєкт № 12442, який передбачає встановлення відповідальності за порушення, вчинені працівниками ТЦК та СП і медичними комісіями, було ухвалено лише в першому читанні 12 березня 2025 року та він досі перебуває на розгляді в парламенті. Протягом понад трьох років повномасштабної війни ТЦК діяли без ризику притягнення до відповідальності, незважаючи на численні повідомлення про процесуальні пор ... Читати далі ⇢

1. Співбесіда — це центр усієї процедури

Перше, що ви маєте зрозуміти: співбесіда — це ключовий момент. Саме під час співбесіди приймається рішення, чи є у вас підстави для отримання притулку. Це не просто формальність. Це юридично значуща подія, від якої залежить ваша доля.

На співбесіді ви зобов’язані:

– розповісти свою історію втечі: хто вас переслідував, за що, коли, які докази у вас є

– обґрунтувати, чому саме у вашій ситуації існує особиста загроза

– бути готовим відповідати на детальні, повторювані й контрольні запитання

Співбесіда може бути:

– попередньою — у деяких країнах це перше коротке опитування для зняття біометрії, видачі документа шукача, встановлення особи й короткого опису ситуації

– основною — це повний розгляд справи. Саме вона визначає результат

 ... Читати далі ⇢

Природне право — це сукупність базових прав, які належать кожній людині лише тому, що вона народилася. Ці права не залежать від того, де людина живе, якої вона статі, з якої родини походить, багата вона чи бідна, або що про неї думає держава. Вони не виникають завдяки законам чи дозволу влади — вони вже є у нас від самого початку. Такі права називають універсальними (притаманні всім), невідчужуваними (їх не можна відібрати) і вічними (вони не зникають із часом).

1. Які права входять до сфери природного права?

Ось основні приклади природних прав:

• Право на життя — ніхто не має права свавільно позбавити людину життя.

• Право на свободу — кожен має право бути вільним, не піддаватися свавільному затриманню чи ув’язненню.

• Право на людську гідність — кожен повинен бути захищений від принижуючого гідність поводження, тортур, рабства та експлуатації.

 ... Читати далі ⇢

Більшість країн світу підписали міжнародні договори, які не просять, а зобов’язують їх надавати біженцям не просто захист, а цілий комплекс прав: право на притулок, безпеку, гуманітарну допомогу, інтеграцію, соціальні гарантії та захист від депортації. Ці зобов’язання закріплені в Женевській конвенції 1951 року, Протоколі 1967 року, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (МПГПП) та Європейській конвенції з прав людини (ЄКПЛ).

Але у випадку з українцями ці зобов’язання обійшли: держави роздули публічний образ «біженців», щоб в очах суспільства все виглядало законно, але юридично відмовили у самому статусі. Замість повноцінного захисту нав’язали тимчасові схеми без гарантій — аби не виконувати власні зобов’язання.

Під приводом «вас занадто багато», «це тимчасово», «ми й так допомагаємо» — українцям нав’язують відчуття провини, приховуючи головне: захист біженців — це не жест доброї волі, а юридичний обов’язок, який самі ж держави добровільно на себе взяли.

 ... Читати далі ⇢

Перш ніж посилатися на той чи інший міжнародний документ у сфері прав людини або використовувати його в юридичних чи міграційних справах, необхідно перевірити, чи підписала його держава, в якій ви перебуваєте, та чи була проведена його ратифікація. Підпис держави означає згоду з текстом, але не завжди створює юридичні зобов’язання. Лише ратифікація робить документ обов’язковим для виконання всередині країни.

Більше того, навіть після ратифікації можуть існувати застереження або відкладені строки набуття чинності. Наприклад, Україна у серпні 2024 року підписала Римський статут, але ратифікувала його з умовою набуття чинності лише через 7 років. Це означає, що документ діятиме обмежено або взагалі не матиме юридичної сили в зазначений період. Подібна ситуація з Римським статутом існує в Росії та Білорусі: обидві країни підписали його, але так і не ратифікували. Це означає, що вони не визнають юрисдикцію Міжнародного кримінального суду й не зобов’язані співпрацювати з ним. Такі деталі критично важливі при посиланнях на міжнародне право.

Статут Організації Об’єднаних Націй (1945) — це основоположний договір ООН, обов’язковий для всіх держав-членів. Він встановлює мир, безпеку, права людини та с ... Читати далі ⇢

«Голос Українців» — незалежна ініціатива з документування дискримінації та насильства щодо українців за ознакою громадянства, а також з висвітлення ознак системного геноциду.

Це не політичний проєкт.

Проєкт структурований на два взаємодоповнюючі напрямки.Англомовна версія орієнтована на міжнародну аудиторію — правозахисників, міграційних адвокатів, офіцерів, політиків і журналістів. Тут формується база фактів, що демонструє, як порушуються права українців у глобальній політиці, медіа та міграційних системах. Особлива увага приділяється висвітленню внутрішнього терору проти власних громадян під приводом зовнішньої агресії — з чіткою юридичною аргументацією на основі українського та міжнародного права.

Водночас англомовна версія буде корисною й самим українцям, особливо тим, хто шукає притулку за кордоном, але не знає, як правильно формулювати свої доводи, на які статті посилатися і як себе захистити. Ці матеріали написані юридичною мовою, зрозумілою для адвокатів та міграційних органів. Ознайомившись із ними, українці зможуть не лише краще зрозуміти власну ситу ... Читати далі ⇢

У сучасному світі, особливо в умовах криз, війн та масових переміщень людей, людина все частіше стикається з ситуацією, коли її права обмежуються під різними приводами. І щоразу це подається переконливо, майже логічно — так, що багато хто навіть не помічає підміни.

При цьому використовуються три основні форми тиску, які легко сприйняти за закон: закон, мораль та геополітика. Вони звучать схоже, але мають різну природу й абсолютно різну юридичну силу.

Мораль — це категорія суспільної оцінки: що правильно або неправильно на думку більшості, держави, пропаганди чи окремої групи. Це не є правом і не є обов’язком.

Приклади морального тиску:

– «Чоловік повинен захищати Батьківщину»

– «Чому не донатиш?»

– «Чому не українською?»

– «Вас і так надто багато приїхало, ви сидите у нас на шиї»

– «Наші податки йдуть на вашу війну»

 ... Читати далі ⇢

Із самого дитинства нам нав’язують уявлення, що «закон» — це лише те, що написано в Конституції, Кримінальному чи Цивільному кодексі. Нам розповідають про право виключно в межах державної юрисдикції — ніби нічого вищого за це не існує. У школах, університетах, засобах масової інформації та навіть в офіційних документах правова система подається так, ніби вона обмежується лише внутрішніми органами влади: парламентом, судом, президентом і поліцією.

Але при цьому цілеспрямовано замовчується або викривлюється інформація про те, що існує інша, вища система права — міжнародне та наддержавне право. А ще вище — природне право, яке не потребує ні ратифікації, ні визнання з боку держави, тому що належить людині за фактом її народження.

Це не просто недомовка — це свідома інформаційна ізоляція, створена для того, щоб людина ніколи не вийшла за межі дозволеного. Щоб вона не знала, що держава може бути порушником, а її закони — нелегітимними.

Насправді правова система влаштована інакше, ніж нам її показують. Ієрархія права не закінчується на конституції. Міжнародні конвенції, пакти й договори, якщо вони ратифіковані, мають вищий статус, ніж внутрішні закон ... Читати далі ⇢