Природне право — це сукупність прав, які належать кожній людині з моменту народження, незалежно від громадянства, статі, походження, соціального статусу чи правового становища. Ці права не залежать від держави і не потребують її схвалення. Вони визнані універсальними, невідчужуваними та вічними.

До природних прав належать:

– право на життя,

– право на свободу і особисту недоторканність,

– право на гідність,

– право на свободу совісті та переконань,

– право на вільний вибір, пересування та самовизначення.


•Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ, 1948):

– Преамбула: «Визнання гідності, що притаманна всім членам людської родини, та рівних і невід’ємних прав є основою свободи, справедливості та загального миру».

– Стаття 1: «Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах».

•Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП, 1966):

 ... Читати далі ⇢

Більшість країн світу підписали міжнародні договори, які не просять, а зобов’язують їх надавати біженцям не просто захист, а цілий комплекс прав: право на притулок, безпеку, гуманітарну допомогу, інтеграцію, соціальні гарантії та захист від депортації. Ці зобов’язання закріплені в Женевській конвенції 1951 року, Протоколі 1967 року, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (МПГПП) та Європейській конвенції з прав людини (ЄКПЛ).

Але у випадку з українцями ці зобов’язання обійшли: держави роздули публічний образ «біженців», щоб в очах суспільства все виглядало законно, але юридично відмовили у самому статусі. Замість повноцінного захисту нав’язали тимчасові схеми без гарантій — аби не виконувати власні зобов’язання.

Під приводом «вас занадто багато», ... Читати далі ⇢

Важливо розуміти: дотримання прав людини — це не акт доброї волі і не жест гуманності. Це не моральна позиція, не політична думка і не питання кількості біженців. Це — пряма юридична обов’язковість держави.

Держава існує лише настільки, наскільки вона виконує власні закони. Її легітимність — це не територія, не президент, не парламент і навіть не прапор. Єдине, що робить державу державою — це виконання норм, закріплених у її власній конституції. Конституція — це не аркуш паперу, а ідентифікатор самого існування правопорядку.

Якщо держава припиняє дотримуватися конституційних норм — вона, по суті, скасовує саму себе. Вона більше не є суб’єктом, а стає структурою, яка втратила правову форму. І будь-які заяви на кшталт «конституція на паузі» — це не просто абсурд. Це самознищення. Президент, який нібито «ставить конституцію на паузу», тим самим обнуляє й власну легітимність. Адже його влада можлива лише в межах саме цієї конституції. Без неї він — ніхто, просто посадова особа без правової опори.

Та сама логіка діє і щодо міжнародних зобов’язань. Якщо держава підписала Женевську конвенцію, Європейську конвенцію з прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та інші міжнародні документи — вона зобов’язана їх виконувати. Це не жест солідарності і не “допомога біженцям”. Це юридичний обов&rsq ... Читати далі ⇢

Перш ніж посилатися на той чи інший міжнародний документ у сфері прав людини або використовувати його в юридичних чи міграційних справах, необхідно перевірити, чи підписала його держава, в якій ви перебуваєте, та чи була проведена його ратифікація. Підпис держави означає згоду з текстом, але не завжди створює юридичні зобов’язання. Лише ратифікація робить документ обов’язковим для виконання всередині країни.

Більше того, навіть після ратифікації можуть існувати застереження або відкладені строки набуття чинності. Наприклад, Україна у серпні 2024 року підписала Римський статут, але ратифікувала його з умовою набуття чинності лише через 7 років. Це означає, що документ діятиме обмежено або взагалі не матиме юридичної сили в зазначений період. Подібна ситуація з Римським статутом існує в Росії та Білорусі: обидві країни підписали його, але так і не ратифікували. Це означає, що вони не визнають юрисдикцію Міжнародного кримінального суду й не зобов’язані співпрацювати з ним. Такі деталі критично важливі при посиланнях на міжнародне право.

Усе міжнародне регулювання в галузі прав людини та захисту біженців базується на наведених нижче документах. Вони визначають права, обов’язки держав і механізми міжнародного правового захисту.

Глобальні документи

1. Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ, 1948) — глобальний документ ... Читати далі ⇢

«Голос Українців» — незалежна ініціатива з документування дискримінації та насильства щодо українців за ознакою громадянства, а також з висвітлення ознак системного геноциду.

Це не політичний проєкт.

Проєкт структурований на два взаємодоповнюючі напрямки.Англомовна версія орієнтована на міжнародну аудиторію — правозахисників, міграційних адвокатів, офіцерів, політиків і журналістів. Тут формується база фактів, що демонструє, як порушуються права українців у глобальній політиці, медіа та міграційних системах. Особлива увага приділяється висвітленню внутрішнього терору проти власних громадян під приводом зовнішньої агресії — з чіткою юридичною аргументацією на основі українського та міжнародного права.

Водночас англомовна в ... Читати далі ⇢

Держави системно маніпулюють правосуб’єктністю, щоб уникнути міжнародних зобов’язань із захисту прав людини. Вони свідомо відмовляються визнавати людину як носія природних прав, підміняючи її статусом “фізичної особи”, “громадянина”, “податкового резидента”, “військовозобов’язаного” — тобто юридичними фікціями, які не захищені міжнародним правом.

1. Як це працює?

1.1. Підміна статусу

– Замість “людина” (носій природних прав) — вас записують у “громадянина” (обов’язки перед державою).

– Замість “особистість” (недоторканність гідності) — вас перетворюють на “фізичну особу&rd ... Читати далі ⇢

У сучасному світі, особливо в умовах криз, війн та масових переміщень людей, людина все частіше стикається з ситуацією, коли її права обмежуються під різними приводами. І щоразу це подається переконливо, майже логічно — так, що багато хто навіть не помічає підміни.

При цьому використовуються три основні форми тиску, які легко сприйняти за закон: мораль та геополітика. Вони звучать схоже, але мають різну природу й абсолютно різну юридичну силу.

Мораль — це категорія суспільної оцінки: що правильно або неправильно на думку більшості, держави, пропаганди чи окремої групи. Це не є правом і не є обов’язком.

Приклади морального тиску:

– «Чоловік повинен захищати Батьківщину»

– «Чому не донатиш?»

– «Чому не українською?»

– «Вас і так надто багато приїхало, ви сидите у нас на шиї»

– «Наші податки йдуть на вашу війну»

– «Зараз не ... Читати далі ⇢

Із самого дитинства нам нав’язують уявлення, що «закон» — це лише те, що написано в Конституції, Кримінальному чи Цивільному кодексі. Нам розповідають про право виключно в межах державної юрисдикції — ніби нічого вищого за це не існує. У школах, університетах, засобах масової інформації та навіть в офіційних документах правова система подається так, ніби вона обмежується лише внутрішніми органами влади: парламентом, судом, президентом і поліцією.

Але при цьому цілеспрямовано замовчується або викривлюється інформація про те, що існує інша, вища система права — міжнародне та наддержавне право. А ще вище — природне право, яке не потребує ні ратифікації, ні визнання з боку держави, тому що належить людині за фактом її народження.

Це не просто недомовка — це свідома інформаційна ізоляція, створена для того, щоб людина ніколи не вийшла за межі дозволеного. Щоб вона не знала, що держава може бути порушником, а її закони — нелегітимними.

Насправді правова система влаштована інакше, ... Читати далі ⇢