Хто такий Український народ у правовому розумінні

Міністерство юстиції України у своєму офіційному роз’ясненні 2025 року підтвердило, що єдиним місцем, де в Конституції прямо згадується, хто є «українським народом», є її преамбула. У ній термін «український народ» визначається як «громадяни України всіх національностей».

Втім, Міністерство не надало однозначного правового визначення цього поняття — натомість послалося на статтю 5 Конституції, в якій згадується «народ» як носій суверенітету, однак не розкривається, кого саме мається на увазі. Ба більше, у самому листі Міністерство використовує формулювання «на нашу думку», тобто фактично визнає, що робить висновок виключно на основі власного тлумачення, а не на підставі чітко визначеної правової норми.

Це ще раз підтверджує наявність правової невизначеності та конкуренції щодо тлумачення поняття «народ» у правовій системі України.

Ключовий момент полягає в тому, що відповідно до статті 38 Закону України «Про правотворчу діяльність» № 3354-IX, преамбула не містить норм права та не має юридичної сили. Це означає, що визначення народу в преамбулі Конституції не може бути джерелом юридичних наслідків і не є нормою прямої дії.

У початковій редакції Закону № 3354-IX у розділі XIV «Прикінцеві положення», пункті 2, підпункті 7 прямо зазначалося, що преамбула «не містить норм права» та «не має сили прямої дії». Згодом цю норму було виключено на підставі Закону № 3624-IX від 21.03.2024, що формально пом’якшило формулювання закону. Втім, по суті це нічого не змінило: базове положення, закріплене у статті 38 того ж закону, залишилося чинним — преамбула як і раніше не має юридичного статусу і не може застосовуватися як джерело правових норм.

Водночас останніми роками було ухвалено низку нормативних актів, які створили нову юридичну конструкцію поняття «народ» — уже поза межами Основного Закону. Йдеться про закони:

• № 1616-IX «Про корінні народи України» (від 01.07.2021),

• № 2827-IX «Про національні меншини (спільноти) України» (від 13.12.2022).

Обидва закони мають силу прямої дії та наділяють правами не абстрактний «український народ», а конкретні етнокультурні групи — корінні народи та національні меншини, залишаючи при цьому поза межами правового регулювання титульну більшість, тобто етнічних українців як колективного суб’єкта.

Додатково, третій ключовий акт — Закон України № 2215-IX «Про дерадянізацію законодавства України» від 21.04.2022 — остаточно знищив правонаступність українського народу як історичного носія суверенітету. 

Додатком № 2 до цього закону було скасовано всі редакції Конституцій УРСР (1919, 1929, 1937, 1978 років) та інші акти, у яких український народ визначався як джерело влади й власник національних ресурсів. Таким чином, було стерто правову основу, що пов’язувала українців з історичним правом на землю, суверенітет та державність.

У підсумку, сьогодні в українській правовій системі існує пряма конкуренція між громадянським і етнокультурним розумінням поняття «народ». При цьому належність етнічних українців до категорії «народу» більше не підтверджена жодною нормою прямої дії, а грунтується виключно на припущеннях та інтерпретаціях, які не мають юридичної обов’язковості.

Правова невизначеність ще більше посилилася тим, що прямі норми були створені лише для окремих категорій (корінні народи й меншини), тоді як титульну більшість вивели за межі нормативного визнання. Це створило системну правову дискримінацію, у межах якої поняття «український народ» стало об’єктом суперечок і політичних маніпуляцій, а не чітко закріпленою основою конституційного ладу.