Перш ніж посилатися на той чи інший міжнародний документ у сфері прав людини або використовувати його в юридичних чи міграційних справах, необхідно перевірити, чи підписала його держава, в якій ви перебуваєте, та чи була проведена його ратифікація. Підпис держави означає згоду з текстом, але не завжди створює юридичні зобов’язання. Лише ратифікація робить документ обов’язковим для виконання всередині країни.

Більше того, навіть після ратифікації можуть існувати застереження або відкладені строки набуття чинності. Наприклад, Україна у серпні 2024 року підписала Римський статут, але ратифікувала його з умовою набуття чинності лише через 7 років. Це означає, що документ діятиме обмежено або взагалі не матиме юридичної сили в зазначений період. Подібна ситуація з Римським статутом існує в Росії та Білорусі: обидві країни підписали його, але так і не ратифікували. Це означає, що вони не визнають юрисдикцію Міжнародного кримінального суду й не зобов’язані співпрацювати з ним. Такі деталі критично важливі при посиланнях на міжнародне право.

Статут Організації Об’єднаних Націй (1945) — це основоположний договір ООН, обов’язковий для всіх держав-членів. Він встановлює мир, безпеку, права людини та співробітництво як глобальні цілі. Закріплює суверенну рівність, заборону сили та мирне врегулювання спорів. Має вищу юридичну силу порівняно з іншими міжнародними договорами (ст. 103). Використовується у справах про біженство у випадках агресії, геноциду, репресій, а також у міжнародних судах для захисту від повернення в зони конфлікту.

Усе інше міжнародне регулювання у сфері прав людини та захисту біженців ґрунтується на наведених нижче документах. Вони визначають права, обов’язки держав і механізми міжнародного правового захисту.

 

Глобальні документи

1. Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ, 1948) — глобальний документ

Цей документ став першим міжнародним актом, у якому були проголошені універсальні та неподільні права і свободи кожної людини незалежно від національності, раси, статі, мови, віросповідання, політичних переконань чи соціального статусу. ЗДПЛ містить 30 статей, що охоплюють особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні права. Хоча декларація не має юридичної сили, вона є основоположним джерелом міжнародних стандартів прав людини й була інтегрована до конституцій, законодавства та судової практики десятків країн. Її принципи стали основою для обов’язкових міжнародних документів, таких як Міжнародні пакти ООН, і використовуються як орієнтир у міжнародних і національних судах. ЗДПЛ вважається моральним дороговказом і політичним зобов’язанням держав, що входять до системи ООН.

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП, 1966) — глобальний документ

Юридично обов’язковий договір, який конкретизує положення Загальної декларації прав людини. Особливо важливий у справах про політичне переслідування, мобілізацію, заборону виїзду, несправедливий суд. Закріплює право на життя, свободу, рівність перед законом, справедливий суд, свободу думок, мирних зібрань, участі в політичному житті. Створює Комітет з прав людини ООН і механізм індивідуальних скарг. Широко використовується у справах про надання притулку, порушення через війну, диктатуру чи свавілля. Один із найбільш цитованих міжнародних документів у національних і міжнародних судах, зокрема при зупиненні депортації чи мобілізації.

3. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984) — глобальний документ

Ключовий інструмент захисту від насильства з боку держави. Абсолютно забороняє катування за будь-яких умов, включно з війною, терористичними загрозами чи надзвичайним станом. Забороняє екстрадицію або депортацію до країн, де існує ризик катувань (принцип non-refoulement). Створює Комітет проти катувань, надає право на подання скарг. Конвенція часто використовується в міграційних справах, при зупиненні видачі, оскарженні утримання під вартою чи примусової мобілізації. Застосовується судами з прав людини, органами ООН і регіональними інстанціями.

4. Конвенція про статус біженців (1951) і Протокол 1967 року — глобальний документ

Основний юридичний інструмент для осіб, які шукають притулку. Визначає поняття «біженець», встановлює право на захист від повернення до країни, де людині загрожує переслідування. Зобов’язує держави забезпечити біженцям доступ до освіти, правосуддя, медичної допомоги, документів, працевлаштування. Протокол 1967 року скасовує часові та географічні обмеження. Конвенція регулярно використовується судами при визначенні міжнародного статусу, ухваленні рішень про надання захисту, а також у роботі УВКБ ООН і національних міграційних служб. Один із найважливіших документів для особистого захисту від війни, репресій і дискримінації.

5. Римський статут Міжнародного кримінального суду (1998) — глобальний документ

Створює Міжнародний кримінальний суд, який розглядає справи про геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Особливо важливий у випадках системних порушень: мобілізація без оголошення війни, масові репресії, вбивства, депортації, знищення цілих груп. Установлює принцип універсальної юрисдикції та індивідуальної кримінальної відповідальності, включаючи глав держав. Використовується як підґрунтя для визнання особи жертвою міжнародних злочинів, обґрунтування неможливості звернення за захистом у власній країні та права на притулок. Один із небагатьох документів із примусовим судовим механізмом реалізації.

6. Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього (1948) — глобальний документ

Вперше у міжнародному праві дає визначення геноциду та покладає на держави обов’язок запобігати йому та карати винних. Застосовується у справах, де є ознаки наміру знищити цілі етнічні, релігійні чи національні групи — зокрема через мобілізацію, заборону на виїзд, репресії або економічне виснаження. Використовується як правова основа у справах про притулок і міжнародну відповідальність держав. Має значний вплив на політику надання притулку та міжнародного захисту, зокрема при визнанні біженцями жертв геноциду або загрози такого.

7. Женевські конвенції (1949) та Додаткові протоколи (1977, 2005) — глобальний документ

Базовий набір норм міжнародного гуманітарного права, що регулює захист цивільного населення, поранених, хворих, біженців і полонених під час збройних конфліктів. Забороняє напади на мирних мешканців, створення гуманітарних катастроф, встановлює обмеження на методи ведення бойових дій. Застосовується у справах, коли держава відмовляється визнавати війну, але фактично бере участь у бойових діях. Широко використовується судами та міжнародними організаціями при визначенні ризику для життя та необхідності міжнародного захисту.

8. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (МПЕСКП, 1966) — глобальний документ

Гарантує право на освіту, медичну допомогу, житло, соціальне забезпечення, культурну самобутність. Важливий у справах, де відмова у реалізації цих прав має дискримінаційний або репресивний характер. Застосовується разом з іншими міжнародними документами для обґрунтування неможливості повернення до країни походження. Створює Комітет з прав економічного, соціального та культурного характеру. Має особливе значення у справах про системну бідність, відмову в медичній допомозі, дискримінацію біженців і руйнування систем соціального захисту в країнах походження.

9. Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965) — глобальний документ

Застосовується у справах, коли порушення прав відбувається за ознакою раси, національності, етнічного походження, особливо щодо мігрантів, меншин і біженців. Зобов’язує держави викорінювати як явну, так і структурну дискримінацію. Створює Комітет, який розглядає індивідуальні скарги. Використовується як правова основа в ситуаціях, коли проживання в суспільстві з інституційною дискримінацією стає неможливим. Служить важливим інструментом для захисту мовних і етнічних груп, що зазнають утисків.

10. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979) — глобальний документ

Ключовий міжнародний акт у справах, коли жінкам загрожує насильство, відмова у правах, примусові шлюби, мобілізація, або обмеження свободи пересування. Створює Комітет CEDAW і механізм подання скарг. Широко застосовується у справах про надання притулку, екстрадицію, захист від гендерно обумовленого переслідування. Визнана судами як правова підстава для міжнародного захисту жінок, що зазнають структурного або культурного насильства.

11. Конвенція про права дитини (1989) — глобальний документ

Один із найуніверсальніших і практично застосовуваних документів у справах щодо біженців, захисту неповнолітніх, депортації сімей з дітьми та прав дитини. Закріплює права дитини на ім’я, громадянство, освіту, захист від насильства, участь у суспільному житті та повагу до її думки. Впроваджує ключовий принцип — найкращі інтереси дитини мають бути пріоритетом у всіх рішеннях. Використовується у справах про возз’єднання родини, міжнародний захист неповнолітніх, недопустимість повернення дітей у зони конфлікту, оцінку загрози мобілізації підлітків. Є юридичною основою для зупинки депортацій і ухвалення рішень на користь збереження сімейної єдності.

12. Конвенція про права осіб з інвалідністю (2006) — глобальний документ

Ключовий інструмент для захисту однієї з найбільш уразливих категорій — осіб з інвалідністю. Гарантує право на недискримінацію, доступ до медицини, освіти, правосуддя, захист від насильства, а також право на гідне та самостійне життя. Має пряме застосування в справах про надання притулку, коли відсутність лікування, недоступне середовище або дискримінація ставлять життя під загрозу. Використовується як аргумент про неможливість повернення до країни походження через зруйновану систему охорони здоров’я, відмову в адаптації або примусове інтернування. Також застосовується в справах щодо порушень під час мобілізації чи ізоляції осіб з інвалідністю.

13. Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудових мігрантів та членів їхніх сімей (1990) — глобальний документ

Цей документ має особливе значення для захисту мігрантів, які перебувають у вразливому становищі, включаючи осіб без документів, сезонних працівників і членів їхніх сімей. Конвенція встановлює право на справедливі умови праці, захист від насильства й свавілля, доступ до освіти та медичної допомоги для дітей мігрантів. Вона особливо важлива у справах, коли мігранти зазнають дискримінації, експлуатації або жорстокого поводження. Попри невелику кількість ратифікацій, Конвенція активно використовується правозахисними організаціями та адвокатами у справах щодо масових вислань, відмови у видачі документів, відмови в захисті та кримінального переслідування мігрантів.

14. Конвенція про статус апатридів (1954) — глобальний документ

Незамінний документ у випадках, коли особа не має громадянства жодної держави. Забезпечує правовий захист апатридів, їхнє право на особу, документи, доступ до суду, освіти, охорони здоров’я та захист від свавільного затримання. Застосовується у справах, коли відмова у громадянстві призводить до неможливості реалізації основних прав і свобод, коли депортація неможлива, а повернення в країну є юридично безглуздим. Допомагає визнати апатридів як окрему вразливу категорію, яка потребує особливого статусу та захисту від повернення до країн, які їх не визнають.

15. Конвенція про скорочення безгромадянства (1961) — глобальний документ

Доповнює попередню, спрямована на запобігання виникненню нових випадків безгромадянства. Зобов’язує надавати громадянство дітям, народженим на території держави, якщо інакше вони залишаться апатридами. Забороняє свавільне позбавлення громадянства, особливо з політичних, расових або дискримінаційних мотивів. Цей документ має критичне значення у справах, пов’язаних із масовим позбавленням громадянства, репресіями проти етнічних або опозиційних груп, а також при колапсі державних систем (війна, розпад, зміна режиму). Застосовується для аргументації неможливості правового захисту в країні походження та необхідності надання притулку.

16. Конвенція про рабство (1926) та Додаткова конвенція про ліквідацію рабства, работоргівлі та інститутів, подібних до рабства (1956) — Глобальний документ

Один із найстаріших, але досі актуальних міжнародних актів у сфері прав людини. Забороняє не лише класичне рабство, але й його сучасні форми: торгівлю людьми, сексуальне та трудове рабство, боргову кабалу, примусові шлюби, передачу жінок і дітей у спадок, продаж людей. Застосовується у справах щодо міжнародного захисту, коли особа стала жертвою експлуатації, насильства, торгівлі людьми, а також у випадках, коли в країні немає захисту від цих форм сучасного рабства. Документ часто використовується у справах жінок, вивезених у сексуальне рабство, дітей, втягнутих у злочинні структури, і чоловіків, які опинилися у трудовій кабалі. Враховується судами при розгляді прохань про надання притулку, особливо якщо повернення в країну створює ризик повторного потрапляння в рабство або переслідування за втечу.

17. Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень (2006) — Глобальний документ

Один із найважливіших документів для жертв політичних репресій, катувань, викрадень та позасудових арештів. Документ визнає насильницькі зникнення окремим міжнародним злочином, а в разі систематичності — злочином проти людяності. Зобов’язує держави запобігати таємному утриманню, гарантувати доступ до адвокатів і медичної допомоги, інформувати родини. Застосовується у справах, коли особа зникає після мобілізації, арешту або «повістки», і її місцезнаходження неможливо встановити. Широко використовується як обґрунтування для надання притулку, особливо коли держава або її спецслужби заперечують факт арешту, а рідним відмовляють у наданні інформації.

18. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1976) — Глобальний документ

Надає людям право подавати індивідуальні скарги до Комітету ООН з прав людини, якщо їхні права за МПГПП були порушені. Це один із найважливіших механізмів міжнародного захисту, особливо коли вичерпано внутрішні засоби правового захисту. Протокол використовується юристами у справах щодо примусової мобілізації, свавільних арештів, переслідувань, обмеження свободи вираження поглядів. Хоча рішення Комітету не є обов’язковим для виконання, воно має міжнародну вагу як визнання порушення прав і часто впливає на скасування депортації, надання притулку або запуск міжнародної кампанії підтримки.

19. Факультативний протокол до Конвенції проти катувань (2002) — Глобальний документ

Створює превентивний механізм захисту від катувань: зобов’язання держав надати доступ до місць позбавлення волі для незалежних національних механізмів та Підкомітету ООН. Не лише фіксує вже вчинені порушення, а й запобігає новим. Застосовується у справах, коли особа після повернення до країни може бути ув’язнена (наприклад, дезертири, опозиціонери, політично активні громадяни). Протокол забезпечує прозорість у тюрмах та казармах і використовується як аргумент у справах щодо ризику утримання в закритих установах без доступу до правосуддя.

20. Другий факультативний протокол до МПГПП, спрямований на скасування смертної кари (1989) — Глобальний документ

Установлює міжнародне зобов’язання повністю скасувати смертну кару. Використовується у справах, коли повернення в країну створює загрозу смертного вироку, особливо без справедливого суду. Застосовується для зупинення екстрадиції, депортації, якщо держава походження активно застосовує смертну кару, зокрема з політичних мотивів, за законами воєнного часу або за дії, які не є тяжкими злочинами. Протокол визнається орієнтиром для гуманного кримінального законодавства і має важливе значення у справах про надання притулку, де заявника звинувачують у «зраді», «дезертирстві», «антидержавній діяльності».

21. Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1999) — Глобальний документ

Цей протокол надає жінкам можливість напряму звертатися до Комітету CEDAW у випадках порушення їхніх прав — наприклад, у випадках примусових шлюбів, насильства, обмеження свободи, відмови у репродуктивних правах, дискримінації в доступі до медицини, освіти, виїзду за кордон. Застосовується у справах про надання притулку, коли в країні походження жінка зазнає системного утиску, а держава не забезпечує їй захисту. Протокол дозволяє офіційно зафіксувати міжнародне визнання порушень прав жінок і використовується як додаткове підтвердження в міграційних і судових процедурах.

22. Факультативний протокол до Конвенції про права осіб з інвалідністю (2006) — Глобальний документ

Розширює можливості захисту, дозволяючи подавати скарги на порушення прав осіб з інвалідністю безпосередньо до Комітету ООН. Особливо важливий у випадках, коли особа з інвалідністю не може отримати належну допомогу, лікування або доступ до інфраструктури у своїй країні. Застосовується у справах про відмову в наданні статусу біженця, коли повернення до країни походження є рівнозначним втраті життя або деградації через відсутність доступного середовища, медичної системи або базового догляду. Протокол підкреслює міжнародну значущість права на гідність і автономію для осіб з інвалідністю.

23. Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (2000) — Глобальний документ

Забороняє участь дітей до 18 років у бойових діях та примусову мобілізацію. Застосовується у справах неповнолітніх, призваних до армії або збройних формувань, а також — за наявності загрози мобілізації підлітків у країнах з воєнними діями. Використовується як обґрунтування неможливості повернення дитини або всієї сім’ї до країни, де дитині загрожує мобілізація, переслідування за відмову або насильницьке залучення до бойових дій. Документ визнаний одним із ключових у справах про захист прав дітей-біженців із зон збройних конфліктів.

24. Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії (2000) — Глобальний документ

Застосовується у справах, пов’язаних з експлуатацією неповнолітніх, особливо в міграційних потоках, де діти легко стають жертвами торгівлі людьми. Зобов’язує держави боротися з торгівлею дітьми, захищати жертв, розслідувати злочини та співпрацювати з іншими країнами. Використовується у справах про надання притулку неповнолітнім, яких залучили до проституції або вивезли з метою експлуатації, а також у справах, де дитина ризикує бути проданою або насильно експлуатованою у разі повернення до країни походження. Підкреслює вразливість дітей як групи, яка підлягає безумовному міжнародному захисту.

25. Факультативний протокол до МПЕСКП щодо можливості індивідуальних скарг (2008) — Глобальний документ

Надає людям можливість звертатися до Комітету ООН з економічних, соціальних і культурних прав у разі порушення їхніх прав на житло, освіту, медичне обслуговування, харчування, культурну ідентичність. Особливо важливий у справах, де злидні, соціальна ізоляція або руйнування інфраструктури загрожують життю людини. Використовується як частина правової аргументації у справах про надання притулку, коли повернення до країни означає позбавлення базових умов існування. Забезпечує міжнародне визнання того, що економічні та соціальні страждання також можуть бути підставою для захисту.

26. Декларація ООН про право на розвиток (1986) — Глобальний документ

Цей документ проголошує розвиток як невід’ємне право кожної людини та кожного народу. Він стверджує, що сталий і справедливий розвиток неможливий без дотримання прав людини. Особливо важливий для народів, які живуть в умовах бідності, колоніальної спадщини, економічної ізоляції, збройних конфліктів. Використовується як додатковий аргумент у справах про притулок, коли повернення до країни означає втрату можливості розвиватися, навчатися, отримувати допомогу. Хоча декларація не має юридичної сили, вона застосовується в контексті гуманітарних катастроф, краху державності, відсутності доступу до освіти, медицини та інфраструктури.

27. Декларація ООН про захист усіх осіб від насильницьких зникнень (1992) — Глобальний документ

Попередник однойменної Конвенції, прийнятий у відповідь на масові викрадення і таємні арешти. Фіксує недопустимість насильницьких зникнень як особливої форми порушення прав. Зобов’язує держави забезпечити контроль за затриманнями, інформування родичів, реєстрацію місць утримання під вартою. Використовується як додатковий інструмент у країнах, які не ратифікували Конвенцію 2006 року, але де такі зникнення мають місце. Застосовується як моральний і правовий орієнтир для захисту тих, хто ризикує стати «зниклим» унаслідок репресій, мобілізації або відмови підкорятися владі.

28. Декларація ООН про права корінних народів (2007) — Глобальний документ

Закріплює права корінних народів на самовизначення, землю, ресурси, культуру, мову і традиції. Установлює, що будь-яке втручання в життя цих громад повинно здійснюватися лише з їхньої вільної, попередньої та усвідомленої згоди. Використовується у справах, де представники корінних народів зазнають дискримінації, примусового переселення, знищення традиційного середовища або насильницької інтеграції. Хоча декларація не має обов’язкової сили, вона застосовується судами, комітетами ООН та правозахисними організаціями як підстава для визнання колективної загрози етнокультурному виживанню.

29. Декларація ООН про права осіб з інвалідністю (1975) — Глобальний документ

Попередник обов’язкової Конвенції 2006 року. Формує принципи рівності, гідності та соціальної інклюзії для осіб з інвалідністю. Використовується як додаткове джерело у країнах, які не ратифікували основну Конвенцію, а також в громадській та правозахисній аргументації. Документ допоміг змінити уявлення про інвалідність як виключно медичну проблему. Може застосовуватися як гуманітарна підстава у справах, де особа ризикує опинитися в ізоляції, без допомоги й елементарних умов життя.

30. Декларація ООН про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин (1992) — Глобальний документ

Закріплює право меншин на збереження мови, культури, віри, участі в суспільному житті. Зобов’язує держави утримуватися від асиміляції та заохочувати різноманіття. Часто використовується як допоміжний документ у справах біженців, де переслідування пов’язане з етнічністю, релігією чи мовою. Застосовується також під час аналізу культурної дискримінації, національної сегрегації, обмеження мовних і релігійних прав. Хоча декларація не є юридично обов’язковою, вона служить основою міжнародного тиску і використовується в роботі правозахисників та комітетів ООН.

31. Гаазькі конвенції про закони та звичаї війни (1899, 1907) — Глобальний документ

Ці документи стали основою сучасного міжнародного гуманітарного права, вперше зафіксувавши недопустимість безглуздого насильства під час війни. Вони встановлюють принципи ведення бойових дій, захищають цивільне населення, забороняють застосування деяких видів зброї та методів, що завдають надмірних страждань. Хоча сьогодні Гаазькі конвенції частково застаріли, їхні положення зберігають статус звичаєвого міжнародного права. Використовуються у справах, де держави відмовляються визнавати стан війни, але застосовують насильницькі заходи. Також застосовуються в аргументації біженців, коли повернення до країни створює загрозу порушення базових правил ведення війни.

32. Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1999) — Глобальний документ

Надає жінкам право подавати індивідуальні скарги до Комітету CEDAW. Застосовується у справах, де жінкам загрожує насильство, примусові шлюби, мобілізація, відмова у репродуктивних правах, гендерна сегрегація. Хоча ефективність протоколу залежить від його ратифікації, він є критично важливим механізмом фіксації порушень у міжнародній системі. Використовується як додатковий аргумент у судових та міграційних справах, особливо коли держава походження систематично порушує права жінок.

33. Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо процедури подання індивідуальних скарг (2011) — Глобальний документ

Надає можливість неповнолітнім безпосередньо звертатися до Комітету з прав дитини у разі порушення їхніх прав, якщо внутрішні механізми захисту не працюють. Використовується у справах дітей-біженців, вислання неповнолітніх, розлучення з родиною, мобілізації підлітків або відсутності доступу до освіти та медичної допомоги. Протокол ще не набув широкого поширення, але має стратегічне значення для зміцнення міжнародного захисту прав дітей.

34. Факультативний протокол до МПЕСКП (2008) — Глобальний документ

Надає можливість подання скарг до Комітету з економічних, соціальних і культурних прав. Застосовується у справах, де людині загрожує злидні, втрата житла, неможливість отримати медичну допомогу, освіту, їжу, соціальний захист. Не надає негайних заходів, але є важливим додатковим механізмом міжнародного визнання порушень. Використовується у справах, де гуманітарна катастрофа або системне руйнування інфраструктури робить життя в країні неможливим.

35. Факультативний протокол до Конвенції про права осіб з інвалідністю (2006) — Глобальний документ

Дозволяє особам з інвалідністю подавати індивідуальні скарги, якщо їхні права на доступ, лікування, автономію, захист від насильства та дискримінації порушуються. Застосовується у справах, коли повернення до країни створює загрозу ізоляції, позбавлення базової допомоги або небезпеки для життя. Часто використовується для захисту прав осіб з інвалідністю, яких позбавляють права на гідне існування або піддають інституційному насильству.

Регіональні документи

36. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ, 1950) — Регіональний документ (Європа)

Один з найдієвіших механізмів захисту прав людини у світі. Вводить пряму юридичну відповідальність держав та можливість індивідуальних скарг до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Використовується в тисячах справ про екстрадицію, депортацію, мобілізацію, заборону виїзду, тортури, насильство, цензуру, свавілля влади. Конвенція та прецеденти ЄСПЛ фактично формують обов’язкову юридичну практику для всіх країн Ради Європи. Головний документ для європейських юристів, які захищають права біженців та постраждалих від державних порушень.

37. Хартія основоположних прав Європейського Союзу (2000) — Регіональний документ (ЄС)

Закріплює ті самі права, що й Європейська конвенція з прав людини, але робить їх обов’язковими в межах правової системи Європейського Союзу. Застосовується до всіх інституцій ЄС і країн-членів, коли вони реалізують право ЄС. Використовується у справах, пов’язаних із міграційною політикою, дискримінацією, захистом даних, медичними правами, трудовою експлуатацією. Хоча механізмів подання скарг безпосередньо за Хартією не існує, вона широко застосовується Судом ЄС та національними судами як джерело тлумачення й оцінки відповідності дій держав стандартам прав людини.

38. Американська конвенція з прав людини (1969) — Регіональний документ (Америка)

Застосовується в країнах Америки, які беруть участь у Міжамериканській системі прав людини. Закріплює всі основні права людини й надає право на подання індивідуальних скарг до Міжамериканського суду з прав людини. Використовується у справах про зникнення людей, насильство, біженство, переслідування меншин, тортури. У деяких випадках суд визнає міжнародний захист навіть без офіційного статусу біженця, якщо особа перебуває під загрозою. Один з ключових інструментів боротьби проти диктатур, корупції й нерівності в Латинській Америці.

39. Африканська хартія прав людини та народів (1981) — Регіональний документ (Африка)

Закріплює права людини в африканському контексті, включаючи колективні права народів, культурну автономію та економічну справедливість. Дозволяє подання індивідуальних скарг до Африканської комісії, а в деяких країнах — до Африканського суду. Використовується у справах про геноцид, етнічні переслідування, сексуальне насильство, дитячу працю, вигнання та руйнування громад. Дає правову основу для визнання біженцями осіб, які зазнають системної маргіналізації й насильства. Відіграє важливу роль у гуманітарній практиці країн Центральної та Східної Африки.

40. Арабська хартія прав людини (2004) — Регіональний документ (Близький Схід)

Формально закріплює широкий спектр прав, але не має обов’язкового механізму виконання. Деякі положення не відповідають міжнародним стандартам (наприклад, допускають смертну кару за певні злочини). Використовується рідко, але може бути джерелом регіонального тиску або аргументом у діалозі з авторитарними режимами. Не забезпечує сталого захисту, але може згадуватися в справах про релігійну або політичну дискримінацію в арабських країнах.

41. Азійська хартія прав людини (1998, неофіційний документ) — Регіональний документ (Азія)

Не є офіційною юридичною угодою, але становить декларацію принципів, ухвалену правозахисниками та громадянським суспільством регіону. Використовується на міжнародних форумах і в діалозі з авторитарними державами Азії. Застосовується як ідеологічна основа для обґрунтування необхідності реформ і в міжнародній критиці порушень прав у країнах, які не визнають міжнародні договори. Не застосовується судами, але може слугувати моральним і правозахисним орієнтиром.

42. Дублінська конвенція (1990) — Регіональний документ (ЄС)

Встановлює правила, за якими визначається держава ЄС, відповідальна за розгляд заяви про надання притулку, на підставі першого в’їзду. Застосовується у справах про передачу біженців між країнами ЄС. Часто критикується за порушення права на ефективний захист, призводить до депортацій у країни з гіршими умовами або без гарантій. Використовується як предмет судових спорів у ЄСПЛ та Суді ЄС, особливо в контексті принципу non-refoulement і захисту вразливих заявників.