«Декларація про державний суверенітет України» — архівна скан-копія документа

Офіційна відповідь Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, датована 1 вересня 2025 року, підтверджує наявність та чинність Декларації про державний суверенітет України № 55-XII від 16 липня 1990 року як архівного документа, що зберігається у фондах архіву.

Надана копія містить повний автентичний текст Декларації, яка проголошує державний суверенітет України, заснований на праві української нації на самовизначення, пріоритеті Конституції УРСР, територіальному верховенстві, виключному праві на ресурси, культурну спадщину, а також на міжнародне визнання.

Водночас варто зауважити, що чинний Закон України № 2215-IX «Про дерадянізацію законодавства України», ухвалений у квітні 2022 року, встановлює у розділі II пункті 2, що: 

«На території України не застосовуються акти органів державної влади і органів державного управління Союзу РСР та Української РСР (Української СРР), крім положень, що не суперечать Конституції України і Закону України “Про правонаступництво”.»

Попри те, що Декларація про суверенітет формально не скасована, вона підпадає під сферу дії цього закону, оскільки є актом Верховної Ради УРСР, ухваленим у радянський період до 24 серпня 1991 року.

Таким чином, відбулася правова колізія: Декларація, яка історично була конституційним базисом для української державності, правонаступництва, визначення територіальної цілісності та титульного народу, після набрання чинності законом № 2215-IX фактично втратила юридичну силу, оскільки не була переухвалена або інтегрована у нову нормативну систему.

У відповідь архів лише підтверджує її існування як документа, що зберігається, але не дає оцінки її чинності в актуальному правовому полі.

Висновок полягає в тому, що Україна шляхом непрямої дії Закону № 2215-IX де-факто вивела з правового поля ключовий акт проголошення свого державного суверенітету, не анулювавши його формально, але позбавивши його юридичної сили.

При цьому формально Декларація № 55-XII не може бути віднесена до числа актів, які «суперечать Конституції України» чи Закону «Про правонаступництво», оскільки саме вона проголосила засади державності, територіального суверенітету, верховенства Конституції, правонаступництва та права українського народу на самовизначення.

Таким чином, немає правових підстав вважати, що її положення втратили чинність за критеріями, визначеними самим Законом № 2215-IX.

Втім, через відсутність прямого підтвердження або повторного ухвалення Декларації в пострадянському законодавстві, вона опинилася виведеною з чинного правового поля — що створює ситуацію правової колізії та підриву суверенного титулу.

Така ситуація становить серйозну загрозу для правового суверенітету України як держави, а також створює підстави для перегляду правонаступництва, права власності українського народу на територію та ресурси, і може бути використана у міжнародних правових конфліктах як доказ відмови держави від власного первинного титулу.