1. Дерогація в міжнародному праві

Дерогація — це офіційний юридичний термін, що означає тимчасове відступлення держави від своїх зобовʼязань щодо захисту прав людини. Вона застосовується в умовах війни, надзвичайного стану, масових заворушень або іншої виняткової загрози життю нації.

Коли держава вводить дерогацію, вона повідомляє міжнародні організації — такі як Рада Європи або ООН — про те, що не може повною мірою дотримуватися прав, передбачених, наприклад, Європейською конвенцією з прав людини (ЄКПЛ) або Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (МПГПП).

Таке відступлення регулюється:

• статтею 15 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ)

• статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП)

Держава, яка вводить дерогацію, повинна офіційно повідомити міжнародні органи (наприклад, Раду Європи та ООН), перелічити статті, від яких вона відступає, обґрунтувати необхідність, вказати територію та строки дії.

Водночас навіть за умов дерогації заборонено обмежувати так звані абсолютні права:

заборону тортур, заборону позасудових страт, заборону рабства, право на визнання правосубʼєктності, заборону зворотного застосування кримінального закону.

2. Як Україна застосувала режим дерогації

З 2015 року Україна надіслала до Ради Європи та ООН офіційні повідомлення про дерогацію у зв’язку зі збройним конфліктом на території Донецької та Луганської областей.

Після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 року Україна розширила режим дерогації на всю територію країни. Це було зафіксовано у ноті від 10 березня 2022 року та ґрунтувалося на Законі України №2111-IX.

Упродовж 2022–2024 років українська держава направила щонайменше 19 офіційних повідомлень про дерогацію, що охоплюють десятки прав і свобод.

4 квітня 2024 року Україна частково відкликала окремі обмеження, однак ключові статті залишалися у режимі дерогації станом на 2025 рік.

3. Перелік прав, від яких Україна офіційно відступила

Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ):

• Стаття 5 — право на свободу та особисту недоторканність

• Стаття 6 — право на справедливий судовий розгляд

• Стаття 8 — право на повагу до приватного і сімейного життя

• Стаття 10 — свобода вираження поглядів

• Стаття 11 — свобода мирних зібрань і об’єднань

• Стаття 13 — право на ефективний засіб юридичного захисту

• Стаття 14 — заборона дискримінації (у межах обмежених прав)

• Стаття 15 — право держави на дерогацію

• Протокол №4, стаття 2 — свобода пересування та право на виїзд

• Протокол №7, стаття 1 — процесуальні гарантії при висланні та депортації

• Протокол №7, стаття 4 — заборона повторного засудження за те саме правопорушення

Уточнення: стаття 16 ЄКПЛ (щодо права держави обмежувати політичну діяльність іноземців) не включена, оскільки не належить до переліку прав, від яких дозволяється дерогація відповідно до статті 15 Конвенції.

4 квітня 2024 року Україна частково відкликала дерогацію щодо статей 13 і 14 ЄКПЛ, а також щодо статті 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, однак більшість обмежень залишається чинною.

 

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП):

• Стаття 2(3) — право на ефективний засіб правового захисту

• Стаття 4 — право на дерогацію в умовах надзвичайної ситуації

• Стаття 9 — право на свободу та особисту недоторканність

• Стаття 12 — свобода пересування

• Стаття 13 — процесуальні гарантії при висланні іноземців

• Стаття 14 — право на справедливий судовий розгляд

• Стаття 16 — право на визнання правосуб’єктності

• Стаття 17 — право на повагу до приватного і сімейного життя

• Стаття 26 — рівність перед законом і захист від дискримінації

4 квітня 2024 року Україна частково відкликала дерогації щодо статей 13, 14 і 16, однак обмеження за іншими статтями Пакту продовжують діяти в умовах воєнного стану.

 

4. Як використовувати режим дерогації для захисту біженців

В умовах дії дерогації держава втрачає статус «безпечної країни походження» (safe country of origin) у розумінні законодавства ЄС та УВКБ ООН.

Факт офіційної дерогації — це визнання державою своєї неспроможності забезпечити низку ключових прав навіть на всій своїй території. Це створює підстави для:

• подання заяви на надання притулку

• оскарження екстрадиції, депортації або примусового повернення

• продовження тимчасового захисту

• подання скарг до міжнародних органів (ЄСПЛ, комітетів ООН)

• відмови від співпраці з українськими правоохоронними органами в умовах відсутності правових гарантій

Дія режиму дерогації позбавляє українську державну систему презумпції правової безпеки. Це означає, що повернення до країни, яка перебуває у режимі офіційного відступлення від зобов’язань у сфері прав людини, суперечить міжнародним стандартам захисту.

Якщо держава офіційно визнала, що не може забезпечувати дотримання прав людини, а ви є потенційною або фактичною жертвою таких порушень, ви маєте повне юридичне право звернутися за міжнародним захистом. Міжнародне право, включно з Женевською конвенцією 1951 року та Європейською конвенцією з прав людини, допускає надання притулку не лише у випадку індивідуального переслідування, але й у разі системних порушень прав у країні походження.

Особливо це стосується тих, кого підлягає мобілізації, хто зазнає переслідувань за релігійні переконання, пацифізм, опозиційні погляди, відмову від насильства, критику влади або просто намагається зберегти фізичну й психологічну цілісність.

В умовах офіційної дерогації ви маєте право прямо посилатися на те, що ваша країна більше не забезпечує механізмів правового захисту, а отже — ви не зобов’язані залишатися в юрисдикції, яка визнала свою нездатність вас захищати.

Це також актуально для тих українців, кого наразі намагаються повернути примусово: кому було відмовлено в наданні притулку або кому нав’язали статус «тимчасового захисту».

Ви маєте повне право посилатися на факт дерогації як на доказ того, що Україна не є безпечною країною походження. Навіть якщо проти вас немає офіційного вироку чи кримінального переслідування — сам по собі ризик насильства з боку держави без доступу до справедливого суду та правового захисту вже може вважатися підставою для надання притулку.

Це важливо пояснювати в суді, адвокатам, у заявах: держава відмовилася від виконання своїх міжнародних зобов’язань — і ви, як громадянин, фактично залишилися без правового захисту.

Навіть за відсутності вироку чи провадження — ризик свавілля і беззахисності у зв’язку з дерогацією вже сам по собі є достатньою підставою для притулку.

Більше того, будь-яка депортація, екстрадиція чи примусове повернення українських громадян в умовах офіційної дерогації є порушенням міжнародного права. Такі дії суперечать:

• статті 3 Європейської конвенції з прав людини (абсолютна заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження)

• статті 33 Женевської конвенції 1951 року (принцип non-refoulement)

• статті 3 Конвенції ООН проти катувань

Якщо повернення призводить до мобілізації, свавільного арешту, політичного переслідування чи насильства, відповідальність несе не лише держава-приймач, а й держава, яка здійснила видачу. Це підпадає під:

• статтю 16 Проєкту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння (сприяння міжнародному порушенню)

• статтю 25(3)(d) Римського статуту Міжнародного кримінального суду (співучасть у злочинах проти людяності)

Повернення до країни, яка офіційно відмовилася від дотримання базових прав людини, — це не просто дипломатична помилка. Це міжнародно-протиправне діяння, за яке передбачена юридична відповідальність.

 

5. Міжнародна відповідальність країн-донорів

Держави, які продовжують фінансувати українські державні структури без наявності правових гарантій, можуть бути притягнуті до міжнародної відповідальності. Це стосується:

• примусової депортації осіб до країни з режимом дерогації

• фінансування структур, що порушують права, від яких держава офіційно відмовилася

• сприяння репресіям, мобілізації, свавільним затриманням в умовах відсутності правового контролю

Це підпадає під:

• статтю 16 Проєкту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння (сприяння порушенню міжнародних зобов’язань)

• статтю 25(3)(d) Римського статуту Міжнародного кримінального суду (співучасть у злочинах проти людяності)

• статтю 3 Європейської конвенції з прав людини (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження)

Дерогація — це не теоретична норма. Це діючий правовий режим, у межах якого держава офіційно визнає, що більше не може гарантувати дотримання низки фундаментальних прав і свобод.

 

6. Висновок

Це означає, що ви, як громадянин України — перебуваєте під владою держави, яка сама офіційно визнала свою нездатність забезпечувати вам базові права.

Повернення до такої країни — небезпечне. Фінансування її репресивних механізмів — це співучасть. А депортація, екстрадиція чи відмова в наданні притулку — порушення міжнародного права.

Громадяни України, які перебувають за кордоном, мають повне право посилатися на режим дерогації як на юридичну підставу свого міжнародного захисту. І кожна держава, яка декларує дотримання міжнародних стандартів, зобов’язана це визнати.