«Рекрут» — це первинне військове звання осіб рядового складу. У міжнародному гуманітарному праві, зокрема в Женевських конвенціях і практиці держав-членів НАТО, термін «рекрут» не має визначеного статусу

Запит було подано з метою отримання правового роз’яснення щодо терміна «рекрут» у контексті законодавства України, міжнародного гуманітарного права та чинної практики Збройних Сил.

Питання стосувалися як внутрішнього статусу цього терміна (його використання в нормативно-правових актах і статутах ЗСУ), так і його відповідності міжнародним стандартам (документи ООН, Женевські конвенції, практика країн НАТО).

Окремо уточнювалися питання тривалості служби, співвідношення зі званнями та посадами, а також правових відмінностей між «рекрутом» і військовослужбовцем.

Результати аналізу наданої відповіді дають змогу зробити такі висновки:

1. Термін «рекрут» дійсно фігурує в українських нормативних документах, зокрема — в Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а також у Переліку штатних посад, затвердженому наказом Міноборони № 317 від 07.09.2020. Однак при цьому його правовий статус залишається невизначеним, тому що:

   • саме по собі військове звання «рекрут» формально згадується як тимчасовий статус до прийняття присяги;

   • у документах не міститься вичерпного юридичного визначення поняття «рекрут» як правового суб’єкта чи статусу з чіткими правами та обов’язками.

2. Міністерство оборони прямо визнає, що в міжнародному гуманітарному праві, включаючи Женевські конвенції та практику держав-членів НАТО, термін «рекрут» не має визначеного статусу. Це означає, що Україна застосовує термін, який не кореспондує з міжнародними правовими стандартами, і тим самим вводить правову категорію, не захищену міжнародним правом.

3. Питання щодо тривалості служби рекрутів та їхнього статусу як військовослужбовців залишилося частково без відповіді. Указано лише, що «рекрут» — це особа, зарахована на службу до підписання контракту або до завершення базової підготовки. Водночас не встановлено, з якого моменту особа набуває статусу військовослужбовця з повним обсягом прав і обов’язків, а отже, залишається правова невизначеність: чи підпадає такий «рекрут» під дію статей Конституції, законів про права військовослужбовців, міжнародних конвенцій, кримінального законодавства про військові злочини тощо.

4. Сам факт відмови Міністерства надати визначення терміна «рекрут» як публічної інформації та класифікація відповіді як «юридичної консультації» підтверджує, що термін не закріплений як елемент публічного правового поля. Це означає, що громадянам на етапі рекрутингу неможливо отримати офіційний правовий захист або роз’яснення їхнього статусу.

5. Таким чином, у системі українського законодавства та адміністративної практики склалася прикордонна правова категорія, при якій особа вже мобілізована, проходить підготовку, перебуває під контролем військових структур, але не визнається військовослужбовцем у повному обсязі правового статусу, а також не підпадає під міжнародні гарантії у статусі комбатанта чи некомбатанта.

Такий підхід створює ризик правового вакууму: використання терміна «рекрут» може бути засобом обходу зобов’язань держави перед військовослужбовцями, зокрема щодо прав, виплат, захисту, компенсацій та міжнародного захисту. Більше того, це порушує принцип правової визначеності, визнаний як у національному, так і в міжнародному праві.

Відповідно, надані відповіді офіційно підтверджують, що в українській оборонній системі термін «рекрут» використовується без юридичної визначеності, не визнаний міжнародним правом і може застосовуватися в обхід правового регулювання статусу військовослужбовців.

Це повинно стати предметом правової критики та звернення до міжнародних інстанцій з метою приведення практики України у відповідність до норм міжнародного гуманітарного та правозахисного права.